Я вирішила поділитися з Вами підсумками своїх роздумів про те, які ж якості повинні бути притаманними хорошому тренеру, а також перекласти для Вас кілька фрагментів з іноземних статей, написаних на цю тему. Розпочати хотілось би з того, що хороший тренер повинен володіти вичерпними знаннями зі свого виду спорту.Здавалось би, це й так зрозуміло. Навіщо наголошувати на очевидних речах? А тому що дедалі поширенішими стають випадки, коли проголосити себе «тренером» або «інструктором» може будь-який недоук. Перш ніж спокуситись яким-небудь оголошенням про уроки верхової їзди, зберіть інформацію про потенційного тренера. Навчання в людини, котра демонструє ледь не всі відомі людству недоліки посадки, насилу може впоратися зі своїм конем і не здатна пояснити елементарних понять, може коштувати Вам не тільки змарнованого часу і грошей, але й необхідності довго і важко позбуватись набутих у процесі такого «тренування» вад.

Хороший тренер повинен бути стратегом. Якщо тренер володіє необхідним рівнем знань, але подає їх безладно й непослідовно, то Ваші заняття не будуть конструктивними, а на прогрес годі й чекати. Хороший тренер повинен складати плани Вашої підготовки наперед, а не гарячково вигадувати в процесі тренування, яке б іще завдання Вам сьогодні дати. Проте, коли ми говоримо про плани підготовки, то не маємо на увазі, що вони непорушні, як Великий китайський мур. Хороший тренер повинен уміти адаптувати план заняття до фізичного і морального стану коня і вершника, не відступаючи при цьому від загального плану підготовки. Кандидатка наук у галузі спортивної психології, Шона Адамсон, зазначила таке: «Хороший тренер має володіти чітким баченням того, як повинен розгортатись тренувальний процес. Тренер мусить розуміти, коли можна просуватись уперед, а коли слід повернутись на крок назад».

Хороший тренер повинен уміти зв’язно висловлюватись. Не кожен хороший вершник спроможний бути таким же хорошим тренером. Безліч людей, котрі бездоганно їздять верхи, абсолютно не здатні пояснити іншим, як це слід робити. Шона Адамсон пише: «Для тренера мало володіти необхідним рівнем знань, він повинен розвивати в собі ще й здатність ефективно доносити ці знання до учнів. Кожен тренер високого рівня неодмінно повинен мати комунікативні навички». І справді, важко почерпнути щось у людини, котра не може двох слів докупи стулити. Пригадую, я читала нотатки дівчини, котра мала привілей тренуватись у подружжя Петерсів. Дівчина зізнавалася, що їй більше подобається брати уроки не у самого Стефана Петерса, вершника світового рівня, а в його менш «зіркової» дружини, Шенон. Причиною було те, що коли учениця скаржилась на яку-небудь проблему (наприклад, на те, що кінь вкладається в руку), типовою вказівкою пана Петерса було «Ну, то виправ це», тоді як Шенон завжди докладно і доступно пояснювала, як саме «це» можна «виправити». Шанований тренер і суддя з виїздки, великий ентузіаст створення академії з підготовки кваліфікованих тренерів, Чарлз де Канфі, у своїй статті «Записник учителя» теж звертає увагу на те, що коментарі тренера повинні бути точними і зрозумілими. Ось що він пише: «Тренер повинен уникати розпливчастих понять, наприклад, «Цей елемент вийшов гарно». Коли на Різдво молочник разом із пляшками молока залишає у Вас на ґанку вітальну листівку – ось це з його боку «гарно». А як розуміти те «гарно» в рамках заняття з верхової їзди? Звичайно, люб’язність із учнем тренеру не завадить, але я вважаю, що тренерські коментарі мусять бути конкретнішими й більш інформативними».

Хороший тренер повинен дбати про безпеку на заняттях. Звичайно, ніхто не зможе гарантувати Вам повну відсутність травм і прикрих інцидентів. Верхова їзда, як і всякий спорт, несе в собі потенційні ризики, які часом неможливо передбачити і яких ніколи не вдасться уникнути цілком і повністю. Проте неприпустимо, щоб небезпечні ситуації ставалися з вини тренера. А таке може, скажімо, трапитись, якщо тренер на Вас тисне і наполягає на виконанні завдання, до якого Ви чи Ваш кінь завідомо не готові, і яке може загрожувати Вам травмою. Якщо Ви погано тримаєтесь у сідлі на звичайному галопі, а тренер посилає Вас стрибати перешкоду висотою 120 см, він ставить Вас у загрозливе становище. Якщо тренер садить новачка зі слабенькою посадкою на коня, відомого своїми віртуозними «козлами», то цей тренер свідомо піддає учня ризику. Якщо тренер залишає недосвідченого вершника одного на плацу, а сам іде займатися своїми справами (чи чаювати у підсобці), то це безвідповідальний тренер. Спортивний психолог Шона Адамсон звертає увагу також на те, що вершник або кінь можуть постраждати не тільки внаслідок форс-мажорного випадку, але й через те, що тренер не здатен розрахувати оптимального навантаження (що точно не робить його хорошим тренером). Ось як це сформульовано у статті пані Адамсон: «Надзвичайно важливо, щоб тренер дбав про безпеку на заняттях і відчував, коли щось загрожує вершнику або коню. Отримати фізичну чи психологічну травму можна як через одиничний нещасний випадок, так і через постійні перенавантаження в процесі тренувань, якщо до вершника чи коня ставлять непосильні вимоги». Як бачимо, Шона Адамсон згадує тут і про психологічні травми, тож давайте трішечки поговоримо про психологію.

Хороший тренер повинен бути психологом. До людей із різним типом темпераменту треба застосовувати відмінні підходи у навчанні. Якщо учень відчуватиме постійний психологічний дискомфорт від спілкування зі своїм тренером, то він учитиметься дедалі гірше, або взагалі відвернеться від верхової їзди. Наведу як приклад ситуацію моєї знайомої. Ця тихенька і скромна дівчина займається у тренера, для якої несамовитий крик (а іноді й образи) – це не рідкісні крайнощі, а звичний спосіб спілкування. В результаті, що дужче кричить тренер, то більше учениця несвідомо зіщулюється в сідлі, мовби рятуючись від нападок, а через її зіщулену, напружену посадку робота з конем іде псові під хвіст, що викликає ще гучніший крик тренера і ще напруженішу посадку учениці. Проте бувають і зворотні ситуації: деяким учням потрібно, щоб тренер «муштрував» їх в експресивній манері, бігав за ними по плацу і, фігурально висловлюючись, лупцював учня шамбар’єром за допущені помилки. Займаючись у тренера, котрий завжди сидить за бортиком плаца і періодично дає тихі, лаконічні вказівки, такий учень може відчувати себе покинутим напризволяще і думати, ніби тренеру до нього байдуже.

Тренер – це в першу чергу Учитель. Він повинен уміти знаходити індивідуальний підхід до кожного учня. Окрім того, як Учитель він повинен дотримуватись певної професійної етики, яка не передбачає волання на учнів і приниження їхньої гідності. Шона Адамсон пише: «Тренуючи людей я намагаюсь одразу помічати, коли мене щось дратує. В такі моменти треба не репетувати на учня все голосніше, а зупинитись, повернутись на крок назад або змінити підхід до проблеми, над якою Ви працюєте». Таким чином, терпець, самоконтроль і вміння адаптувати свою методику до психологічного типу учня – це одні з якостей, якими повинен володіти хороший тренер.

Хороший тренер не повинен дискримінувати учнів. Сподіваюсь, Вам не доводилось (і не доведеться) стикатись із будь-яким видом дискримінації з боку тренера. Проте це явище не таке й рідкісне. Тренери, буває, ділять своїх учнів на «хороших» і «поганих», «перспективних» і «неперспективних» тощо, і проводять заняття відповідно до цього поділу. Наприклад, багатих клієнтів тренують із більшим ентузіазмом, аніж незаможну молодь, яка сумлінно працює на конюшні за можливість вряди-годи заробити урок верхової їзди. До тренування підлітків підходять серйозніше, ніж до занять із початківцями, яким уже виповнилося 20 років і більше. Вважається, що у підлітків є перспективи у спорті, тоді як задля дорослого аматора не варто особливо й напружуватись, усе рівно він, мовляв, уже нічого у спорті не досягне. Тренер, який із подібних міркувань одних учнів тренує із завзяттям, а на інших «економить зусилля», не гідний назватись Учителем. Чарлз де Канфі пише про це так: «Незалежно від віку, обдарування, фінансових можливостей учня і його перспектив у спорті, тренер зобов’язаний проводити кожне заняття так, ніби він тренує майбутнього золотого медаліста найближчої Олімпіади. Сподіваюсь, у своїй тренерській практиці я ніколи не зраджував цей принцип і своїм уважним ставленням, завзяттям і старанністю завжди демонстрував, що кожен учень вартий того, щоб викладатися заради нього на всі сто відсотків. Тренер повинен щоразу проводити заняття так, мовби навчає найвидатнішого вершника, котрий заслуговує на особливу увагу».

Тепер давайте все підсумуємо. Я хотіла б представити Вашій увазі переклад фрагменту зі статті Шони Адамсон, де та дає поради учням:
«Визначте для себе, який стиль тренування найкраще підходить саме Вам. Дехто надає перевагу тихим, спокійним поясненням. Іншим більше до вподоби емоційна, енергійна «муштра». Обирайте такого тренера, з яким у Вас співпадають типи характеру і цілі на майбутнє. Розмовляйте зі своїм тренером. Якщо Ви чогось боїтеся – скажіть про це прямо. Якщо Ви чогось не зрозуміли – попросіть тренера пояснити це доступніше. Якщо якась із навчальних методик діє на Вас особливо добре, обов’язково сповістіть про це свого тренера. Це дасть йому інформацію, на яку можна спиратись, тренуючи Вас. Навіть тренуючись у хорошого тренера Ви можете час від часу переживати миті розчарування, стресу і дискомфорту. Проте якщо ці миті переростають у хронічне відчуття страху, напруження й болю, тоді подумайте, чи у правильному напрямку Ви рухаєтесь. Не забувайте, що у Вас є право вирішального вибору. Якщо Ви маєте підстави сумніватись у тому, що тренер дбає про Вашу безпеку і сумлінно Вас тренує, тоді переходьте до іншого тренера».

Бажаю Вам успіхів у цій нелегкій справі – пошуку насправді хорошого тренера. Нехай тренер стане Вашим надійним товаришем і мудрим порадником, і Вам ніколи не доведеться зіткнутись із некомпетентністю, байдужістю, халатністю й дискримінацією.

Автор: Олена Стусенко

Источник: http://uahorses.com/index.php?option=com_content&view=article&id=921:2012-01-26-17-11-55&catid=5:2010-03-25-11-11-20&Itemid=75